(Щодо спроби перетворити в державних холопів робітників ДНВП «Геосистема», призначивши їм директором людину, що ще не заслужила їх довіру і повагу)
На відміну від росіян, що живуть за нав'язаними їм можновладцями поняттями (рос. «по понятиям»), українці живуть за своїм розумом (рос. «понимать» – розуміти). Тобто, якщо в холопській Росії світосприйняття нав'язується росіянам зверху за допомогою штучної російської літературної мови, то в Україні світосприйняття формується на нижніх щаблях українського суспільства і цілком природно закарбовується в українській народній мові.
Українцям ніколи не була і не буде прийнятною російська жорстка вертикаль влади. Отже, ієрархія міжособистісних відносин в українському суспільстві, як формувалася споконвічно знизу догори [1, 2], так і надалі буде формуватися знизу до гори. І це чітко закарбовано в українській мовній картині світу (МКС). Адже, якщо в холопській російській МКС (тобто у холопському світосприйнятті, що закарбоване в російській мові) підлеглі є підкореними (рос. «подчинёнными») можновладцями призначеному їм начальнику чи директору, то в українській МКС вони самі ініціюють своє підлягання зверхнику – голові колективу чи підприємства. Але ж таке добровільне підлягання, що не супроводжується російським холопським благоговінням перед начальством [3], принципово можливе у волелюбному українському суспільстві лише за наявності довіри та поваги до голови (керівника) підприємства. Бо, дійсно ж, Україна – не Росія [4], а українці – не холопи, щоб бути підлеглими недостойників – зверхників, що ще не заслужили їх довіру та повагу. І тому за українськими звичаями [1] і відповідними їм неписаними законами моралі, що закарбовані в українській МКС: «той, хто забажає очолити будь який колектив, підприємство чи державну установу, повинен ще до початку свого керівництва заслужити повагу своїх майбутніх підлеглих».
Саме зверхність в українському громадянському суспільстві подібних неписаних моральних законів над будь якими писаними мо ...
Читать далее