Візантийское содружество націй: концепція та історична реальність Вступ: Імперія як цивілізаційний полюс Термін «Візантийское содружество націй» (англ. Byzantine Commonwealth), запропонований британським істориком Димитрієм Оболенським, означає не політичну конфедерацію, а культурно-релігійне простір, сформоване під визначальним впливом Візантійської імперії. Цей простір охоплював народи Східної та Південно-Східної Європи, які прийняли християнство в його східно-православній (візантійській) формі та засвоїли основні елементи візантійської цивілізації. Хронологічні межі явища — з IX по XV століття, з піком впливу в X–XII століттях. Ядро концепції: триединство впливу Содружество базувалося на трьох взаємопов'язаних стовпах візантійської цивілізації: Православ'я: Загальна віра, літургічна практика, церковна організація (пatriarchat Константинополя як першенствуючий центр), монашескі ідеали. Це був головний цивілізаційний маркер, що відрізняв «содружество» від латинського Заходу та ісламського світу. Культурно-письменна традиція: Розповсюдження грецької мови як мови богослов'я та високої культури, а також створення на місцевих мовах писемності на основі грецького уставу (кириллиця у слов'ян) або адаптації грецького алфавіту (грузинська, армянська писемність виникли раніше, але розвивалися в контакті). Переклад святих текстів та візантійської літератури. Політична ідеологія та естетика: Засвоєння концепції симфонії властей (співпраця церкви та держави), імперської ідеології, римського права (в адаптованій формі), а також архітектурних канонів (крестово-купольний храм), іконописи та декоративно-прикладного мистецтва. Ключові «нації» содружества та механізми впливу Народи, що увійшли в орбіту содружества, не були пасивними реципієнтами. Вони творчо адаптували візантійські зразки. Болгари: Перше Болгарське царство (після хрещення в 864 році) стало могутнім суперником і носієм візантійського впливу. При царі Симеоні (893–927) Преславська книжна школа перетворилася ... Читать далее