або Комедія як привід для серйозної розмови Кілька місяців тому "Літературна Україна" подавала уривки з комедії Валерія Герасимчука "Азартні ігри". Повністю цей твір уже надрукував журнал "Січеслав", друкує журнал "Дніпро" в 11-12 числі за 2008 рік. Видано комедію в "Українському письменникові". Твір справді вийшов веселий, цікавий, узагальнювальний. Але... - Валерію, у тебе багато дуже серйозних п'єс - трагедія "Розп'яття", "П'єси про великих", де створено образи таких подвижників духу, як Андрей Шептицький, Мольєр, Шекспір, Сократ, Хемінгуей, Чехов, Довженко, Чапек... І раптом - комедія, та ще й про азартні ігри! Тим часом як Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору, ти пишеш про гру в карти, кості й рулетку... - Пробачте, але про Голодомор я написав ще в середині вісімдесятих років! Це була велика драматична поема, яка називалася "Шумери" і яку друкував журнал "Вітчизна" у квітневому числі за 1989 рік. І там про голод 33-го були такі слова, які тоді, коли я їх писав, навіть "на кухні" не всі наважувалися промовляли: То геноцид був. Царське повеління. Наказ - коріння знищити моє! Бо ж першим помирало покоління, яке ще пам'ятало, хто ми є... - Аж не віриться, що такі рядки надруковано за тих часів... - Тоді цю драматичну поему вдалося надрукувати на превелику силу - відповідальність на себе взяли головний редактор "Вітчизни" Олександр Глушко, заступник головного редактора Володимир Яворівський, працівники редакції і члени редколегії Світлана Йовенко, Федір Зубанич, Андрій Крижанівський, Ігор Малишевський, Іван Драч, Микола Кравчук... Це була "перемога", як сказав мені тоді Андрій Крижанівський. Уривки із "Шумерів" у формі ксерокопій розвішували в центрі Львова, друзі-письменники й зовсім незнайомі люди надсилали мені теплі, зворушливі листи. І цю п'єсу... не поставив жоден український театр! Жоден, хоч один із провідних українських акторів говорив про це з двома академічними театрами! Не дали поставити, побоялися... І знаєте - чому? Бо ті рядки брали за ... Читать далее