Я прокидаюся з першими променями сонця, одягаю парадний костюм у чорно-білих тонах, зав'язую ретельно випрасуваний галстуки швиденько біжу до вмивальників, де вже полощуться мої колеги. Холоднюча вода проганяє рештки сну, якого було всього кілька годин. А перед цим ми старанно прибирали корпуси, які так приємно пахли свіжими фарбами, ідеально застеляли ліжка (по сорок штук на двох вожатих), вимітали доріжки, щоб не лишилося на них ні шишечки, ні глиці... Опівночі нас, знесилених, зібрав начальник табору на останню перед заїздом дітей планірку, щоб підсумувати день (уже минулий), прочитати нам, новоспеченим вожатим, накази про охорону життя та здоров'я дітей, про правила протипожежної безпеки, і, нарешті, привітати нас із початком першої табірної зміни. Десь близько другої години ночі, коли мали поставити останню крапку в нічній нараді, до їдальні вбігає замурзаний і переляканий хлопчик, син когось із працівників табору з криком: "Пожежа!". У першу мить ми сприйняли це як невдалий жарт, а в наступну - стрімголов кинулися надвір. І остовпіли: у нічному лісі весело витанцьовували язики полум'я. Вони вже злизали шматок паркану й підбиралися до дерев'яного корпусу. Всі кинулися гасити вогонь. Як з'ясувалося, це прокинулась жаринка, котра ще зранку зачаїлась у смітті, яке спалювали за парканом. Комусь із дівчат ліньки було виносити подалі зібрану з доріжок глицю, і вони висипали її за паркан. А жаринка дотягнулась сюди сухими сосновими гілочками. Ледь не сталося біди. Уже почало світати, коли ми, сяк-так умившись, провалились у сон, який перервав голос чи то начальника, чи то старшого вожатого: "Підйом!" З нетерпінням раз по раз вибігали ми на трасу дивитися, чи не виходять з рейсових автобусів батьки з дітьми. Нарешті! Десь близько восьмої ранку з'явилися перші піонери. Таким мені, 17-річній дівчині, запам'ятався мій перший день роботи вожатою в піонерському таборі "Корчагінець". Потім були радощі перемог і сльози розчарувань, веселі ігри, змагання, походи, печена карт ... Читать далее