Неповнолітній злодій-"рецидивіст" не думав не гадав, що він на місці злочину несподівано для себе покається у своїх гріхах і добровільно піде здаватися в міліцію. І тільки сільський священик вірив, що так воно й буде. Місія благочинного Якщо в українців (як ми знаємо, завдяки Миколі Гоголю) всі чудасії відбуваються в ніч перед Різдвом, то в румунських селах Буковини дива творяться переважно в передріздвяний день. Першим це виявив сільський панотець Михайло. Напередодні Різдва, яке православні українські румуни святкують водночас із католицькою Європою, - 25 грудня, священик зазвичай обходив село, вітаючи свою паству з грядущим святом та освячуючи оселі мирян. А освячувати людські осідки було від чого. Останніми роками недавно ще багаті буковинські й велелюдні села опустіли. Протестантські багатодітні сім'ї виїхали до Америки, а православні родини осиротіли - матері, а за ними батьки виїхали на заробітки до Італії. Власне, торувати заробітчанську доріженьку у привітну, спраглу дешевої робочої сили Італію, почали з Буковини якраз місцеві румуни. Озивалися, видно, прадавні генетичні зв'язки первісної Дакії із цивілізованою Римською імперією, та й спорідненість мов сприяла. Оскільки виїхали із села і вчителі, то на місцевого священика отця Михайла впала відповідальність не тільки за духовне життя пастви, а й за виховання сільських дітей та молоді, полишених напризволяще батьками. За благодійну діяльність, яку панотець розгорнув у своєму приході, його стали називати цілком заслужено Благочинним. Отця шанували, йому - від старого до малого - звіряли всі свої тривоги і болі. А звіряти було що, бо хоч з роками бідність відступала від полишених батьками сімей, але недогляд, як і гроші, якими відкуповувалися матері-заробітчанки від своїх дітей, робив свою прикру справу. Діти пішли пустопаш. У селах почалися крадіжки, грабежі, п'яні бійки. Створювалися навіть підліткові хуліганські угруповання. Зграйки таких "розбійників" мандрували від села до села, лякаючи "останніх із мо ... Читать далее