- Поки ви тут, забудьте про боротьбу за мир і пісні на цю тему. Забудьте про голубів, мальованих усюди на плакатах, стінах, парканах. Пам'ятайте: ви не проповідники, а воїни, і будьякої хвилини вдягнете не церковну ризу чи чернечу рясу, а офіцерську форму. Генерал окинув поглядом присутніх, стер легкою посмішкою суворий вираз обличчя і продовжив: - Уся наша робота - підготовка до бойових дій. Тому не дивуйтеся: сьогодні навіть найдрібнішу річ, заплановану для широкого вжитку, спочатку перевіряють - а чи не пригодиться для військової справи. Сценка з тих, давненьких уже часів. Ми, студенти останнього курсу одного зі столичних ВНЗ, відбували місячний збір офіцерів запасу в літніх таборах. Струни на інструментах "холодної війни" натяглися до критичної точки, звучали загрозливо, і найбільше уваги приділяли вдосконаленню засобів і методів нищення. Нищення людини та середовища, в якому вона перебуває. Така закономірність історичного поступу. Сьогодні мир, як запевняють політики, - на надійній основі. Тому нових пісень про його утримання не придумують, а старих не співають. І симпатичного птаха на плакатах і стінах не малюють. Тепер усюди стіни заяложені незрозумілими ієрогліфами. Графіті називають. Наче гра в якесь фіті. Зникли настороженість, підозра, недовіра. Життя стало прозорим, відкритим навстіж. Ніяких державних таємниць, військових секретів. Усе - як на долоні. До нас уже ніхто й шпигунів не засилає. Нема що відвідувати. Самі по телебаченню показуємо та розказуємо всьому світу: що зброю маємо застарілу, літаки й танки постійно на приколі, бо пального немає, солдати мають мізер практичних занять, тому на бойових стрільбах влучають не в мішені, а в пасажирські літаки, житлові будинки або у свої казарми. Пом'якшилися стосунки між державами. Досі ніхто не оголошував війни. А коли від бойових ударів і ракетних обстрілів руйнуються міста і гинуть тисячі мирних жителів (як було в Югославії, а тепер в Іраку), то це лише побічні явища миротворчих акцій во славу глоба ... Читать далее