Зігмунд Фрейд «Кошмарливое» (1919): рождественська травма як матриця неврозу та архетипу несвідомого Вступ: «Unheimliche» як повернення витісненого дитячого страху Есе Зігмунда Фрейда «Кошмарливе» («Das Unheimliche», 1919) не просто літературно-психоаналітичний етюд, а фундаментальна робота з естетики та психології страху, де рождественський сюжет Е.Т.А. Гофмана «Чоловік з піску» стає ключовим клінічним та культурним прикладом. Фрейд використовує цю новелу для ілюстрації свого тезису про те, що «кошмарливе» — це не щось принципово нове або чужерідне, а повернення давно знайомого, але витісненого в несвідоме дитяче переживання, часто пов'язане з травмою. Різдво в цьому контексті виступає не як свято, а як хронологічний маркер, що закріплює момент психічної катастрофи. Концепція «Unheimliche»: лінгвістичний та психоаналітичний аналіз Фрейд починає з лінгвістичного аналізу німецького слова unheimlich (кошмарливе, зловісне). Він показує, що його антонім heimlich означає не лише «домашній, затишний», але й «скритий, таємний». Отже, unheimlich — це не просто «не-домашнє», а щось, що повинно було залишитися прихованим, але вийшло на поверхню. Це семантичне поле веде до психоаналітичного ядра: кошмарливе — це те, що було колись heimlich, знайомим, частиною «дому» психіки (наприклад, дитячі страхи, комплекси), але було витіснене, а зараз повертається в спотвореному, чужому вигляді, викликаючи тривогу. «Чоловік з піску» Гофмана як модель рождественської травми Фрейд детально розглядає новелу Гофмана, виділяючи в ній структуроутворюючі елементи неврозу. Різдво як сцена первинної травми: Кульмінація дитячих страхів малиного Натанаеля відбувається саме в різдвяну ніч. Він, очікуючи подарунків, підглядає за батьком і зловісним адвокатом Коппеліусом (прототипом Чоловіка з піску — міфічного існування, що кидає пісок в очі дітям, щоб вони заснули). Мальчик стає свідком жахливого алхімічного експерименту, асоційованого з насильством над очима. Празник подарунків перетворюється на сце ... Читать далее